АНАЛІЗ ФЕНОМЕНА “ШКОЛА СПОРТСМЕНІВ І ТРЕНЕРІВ ВИСОКОГО РІВНЯ” НА ПРИКЛАДІ СТРІЛЬБИ З ЛУКА У ЛЬВІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ
О.М.Калиніченко, к.п.н., доцент, м. Львів

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

“Ця робота присвячується піонеру стрільби з лука в Україні, моєму
батьку – Заслуженому Майстру спорту, Заслуженому тренеру
Укараїни – Калініченко Миколі Олександровичу з нагоди його
вісімдесятиріччя”.
Серед багатьох інших поняття “школа” має на увазі напрямок у науці, літературі, мистецтві і т.д., зв’язане єдністю основних поглядів, чи спільністю, наступністю принципів і методів. [1]. Природно, що і спорт не є виключенням.
Показником того, що “школа” існує, чи існувала, як явище може служити явна перевага успіхів, як окремих тренерів, так і цілих організацій, що використовують у своїй роботі погляди, чи принципи та методи характерні для представників тієї чи іншої “школи”. Як приклади можна привести “школу Дерюгіної” у художній гімнастиці, “школу Турчина” у жіночому гандболі чи “школу Кошкіна” у плаванні. Точного моменту визнання появи спортивної “школи” не існує. Швидше за все, це період від перших спортивних успіхів представників “школи” на міжнародній арені до стабільного займання призових місць на змаганнях рівня Чемпіонати Європи, Світу й Олімпійські ігри.
Моментом появи спортивної стрільби з лука, як в Україні, так і в колишньому СРСР можна вважати 9 листопада 1958 року, дату, коли у Львові були проведені перші офіційні змагання за сучасними міжнародними правилами, хоча перші секції стрільби з лука з’явилися у Львові ще в 1957 році. Становлення стрільби з лука відбувалося дуже стрімко. У 1959 році були проведені змагання – зустріч між збірною командою Москви і збірної Львова. У 1960 році був проведений перший Чемпіонат України за участю семи ДСО і відомств. У 1963 році було проведено перший Чемпіонат СРСР. Першим Чемпіоном СРСР з результатом 1025 очок став львів’янин Віктор Сидорук, а серед жінок звання Чемпіонка СРСР виборола львів’янка Тетяна Образцова з результатом 902 очка. У 1963 році, практично на перших великих міжнародних змаганнях “Ігри Ганефо”, що відбулися в Джакарті (Індонезія) і в яких взяли участь, лучники СРСР був відзначений явний успіх. Ведучу роль в цьому успіху грали львівські лучники. У складі делегації тоді було п’ять львів’ян, а Віктор Сидорук став абсолютним Чемпіоном ігор. Після прийому федерації стрільби з лука СРСР у міжнародну федерацію стрільби з лука (ФІТА), лучники СРСР уперше взяли участь у Чемпіонаті Світу 1969 року (м. Веллі-Фордж, США). Дебют був дуже вдалим. Практично на перших же змаганнях такого високого рангу лучники СРСР, можна сказати, ввірвалися до когорти ведучих лучників світу. І не останню роль у цьому успіху зіграли знову ж львівські лучники, такі як Тетяна Образцова і Нона Козіна – золоті медалі в командній першості і бронзова медаль Нони Козіної в особистій першості, Віктор Сидорук – посів п’яте місце особисто. Пізніше, майже на всіх наступних Чемпіонатах Європи і Світу на п’єдестал пошани піднімалися вихованці львівських тренерів. Одна тільки львів’янка Валентина Ковпан вісім разів обновляла рекорди світу на різних дистанціях і вправах, була дворазовою Чемпіонкою Європи, дворазовою Чемпіонкою Світу і срібним призером Олімпійських ігор 1976 року в Монреалі. Ще більш показовим фактом того, що “львівська школа” відбулася як явище, можна вважати те, що Львів на довгі роки став донором видатних тренерів Європи й Азії. На доказ цього можна привести наступні факти: першим тренером Чемпіонки Європи, Чемпіонки Світу і призера Олімпійських ігор, лучниці з Таджикистану Зебінісо Рустамової був колишній львів’янин Віктор Пряхин. З переїздом на тренерську роботу в Молдавію з м. Львів подружжя Інеси й Ігоря Орлик зв’язані успіхи молдавських спортсменів і поява кількаразової Чемпіонки і рекордсменки Світу і Європи, призера Олімпійських ігор, найсильнішої лучниці планети – Наталії Валеевої. З переїздом на роботу в Брест львів’янина Михайла Пузяка зв’язана поява в Білорусії срібного призера Олімпійських ігор у Москві – Бориса Ісаченко. З роботою в Алма-Аті львівського тренера Бориса Безвершук зв’язані наступні успіхи казахських лучників, а також успіхи збірної команди Німеччини, після того як керівництво нею очолив його учень, алмаатинец Віктор Бахман. Успіхи на міжнародній арені призера Чемпіонатів світу мінчанки Ольги Якушевої стали можливими завдяки роботи її тренерів, колишніх львів’ян Алли Мельник та Олега Дубиніна. Великий вплив на розвиток стрільби з луку в Білорусії, на Кубі, а потім і на Коста Ріці мала робота львівського тренера Олега Дуплія. З переїздом у м. Нова Каховка зі Львова Вадима Рєзнікова зв’язана поява Чемпіонки і кількаразової рекордсменки Європи і Світу, призера Олімпійських ігор Людмили Аржаннікової. З переїздом на тренерську роботу зі Львова в Чернівці Анатолія Егорова стала можливим поява цілої плеяди Чемпіонок і рекордсменок Європи і Світу, таких як, Тетяна Мунтян, Ірина Піскоха, Ліна Герасименко-Павчук, Тетяна Дорохова. Заслуженим тренером Азербайджану став колишній львів’янин Вадим Чернов, Заслуженим тренером Грузії став львів’янин Анатолій Мамаев, а Заслуженим тренером Вірменії стала Ольга Бударіна, Заслуженим тренером Росії став колишній львів’янин Вадим Ломов. З переїздом у м. Суми зі Львова Сергія Родіонова і Володимира Гаркуші зв’язані поява і становлення кількаразової Чемпіонки Європи Владлени Колеснікової і призера Чемпіонатів Світу Світлани Барт. З переїздом у Київ Лілії Грищенко і закінченням львівської школи тренерів її чоловіком Миколою Грищенко стала можливою поява такого найсильнішого лучника Європи, як Ігор Пархоменко. З переїздом у м. Київ Чемпіона Європи і Світу, Віктора Сидорука стала можливою поява Чемпіонки Європи і Світу, кількаразового призера Олімпійських ігор – Олени Садівничої. До речі, з його успішною роботою в Європі пов’язані золоті медалі на Олімпійських іграх у Барселоні, мало відомої до того часу в лучном світі, збірної команди Іспанії і традиційні успіхи на всіх останніх Чемпіонатах Світу і Олімпійських іграх збірної команди Італії. Подібний перелік можна продовжувати і далі, але і представлених даних вистачає, щоб констатувати факт появи “львівської школи стрільби з лука” як явища.
Для теорії спорту важливим є не сам факт появи “школи”, а аналіз причин і закономірностей цього явища. Щоб проаналізувати явище, що згадується, можна спробувати перерахувати основні складові індустрії будь-якого виду спорту:
” наявність і стан загальної теорії спорту;
” наявність і стан теорії, методики і практики конкретного виду спорту;
” наявність, стан і перспективи виробництва спортивного вітчизняного інвентарю;
” наявність баз для проведення учбово-тренувальної роботи і змагань;
” наявність системи передачі знань, технологій підготовки спортсменів (семінари, науково-методичні конференції, випуск спеціалізованої методичної літератури, курси інструкторів – тренерів, школи тренерів, спеціалізація виду спорту при інститутах фізичної культури і т.д.);
” наявність системи організації і проведення змагань (календарі змагань, правила і положення проведення змагань, класифікація розрядних нормативів, навчені судді і система їхньої підготовки і перепідготовки і т.д.);
” розширена система організацій, у яких культивується вид спорту (клуби, секції, відділення, ДЮСШ, СДЮСШ і т.д.);
” ступінь популярності конкретного виду спорту у світі;
” соціальне замовлення на високі результати в конкретному виді спорту;
” наявність яскравих індивідуальностей, здатних очолити основні напрямки розвитку виду спорту.
Більшість з перерахованих складових можуть ставати визначальними для появи такого явища як “школа”.
“Школа” як соціальне явище не може виникнути на порожньому місці. Для її виникнення потрібен певний збіг обставин, і вона як правило основується на досягненнях людства у визначених областях діяльності. Існує кілька вагомих причин виникнення лучної школи саме у Львові. В кінці п’ятидесятих і на початку шістдесятих років Львів вважався відомим спортивним центром країни, де в різних видах спорту показувалися видатні результати. В ті роки вже були розроблені на дуже високому рівні загальні теоретичні основи спорту. У шістдесятих роках у львівському інституті фізичної культури був зібраний дуже сильний професорсько-викладацький склад. Можна назвати деяких його представників: професор Джафаров М.А., професор Земцова М.О., професор Третилова Т.О., професор Тер-Ованесян А.А. , професор Петров В.В., професор Сафронова Г.Б., професор Келлер В.С. і т.д. У шістдесятих роках у Львові починали працювати В.М.Заціорский і В.О.Запорожанов, які пізніше стали відомими вченими зі світовими іменами в області спорту. Львівські спортсмени в ті роки стабільно показували високі результати в багатьох видах спорту. Одним із традиційно “сильних” видів спорту, у якому львів’яни показували стабільні і високі результати на міжнародній арені, була кульова стрільба. Варто особливо зупинитися на цьому факті. В ті роки вже була опублікована монографія О.О. Юр’єва по основах кульової стрільби [2], яка на довгі роки стала одним із кращих навчальних посібників для тренерів кульової стрільби усього світу. Стрільба кульова і стрільба з лука по своїй структурі два дуже схожих види спорту. Тому цілком природно, що багато добре розроблених розділів теорії і практики кульової стрільби були успішно і без особливих змін адаптовані для такого виду спорту як стрільба з лука. Можна назвати деякі з них: основи балістики, основи приготування, прицілювання, дихання, характер і розмір коливань зброї при обробці пострілу, основи обробки пострілу, основи тактики стрільби, основи психологічної підготовки, основи тренування і планування. Тому немає нічого дивного в тому, що першими процвітаючими спортсменами і тренерами в стрільбі з лука були саме колишні спортсмени і тренери кульової стрільби.
Піонером стрільби з лука у Львові й в Україні, був Микола Олександрович Калініченко. На той час він уже був кількаразовим Чемпіоном СРСР, Чемпіоном і рекордсменом Європи і Світу з кульової стрільби. Стрільбу з лука він уперше побачив на показових виступах чеських, польських і фінських спортсменів у 1957 році на стадіоні “Авангард” у Москві під час Всесвітнього фестивалю молоді. Своє бажання відродити стрільбу з лука як вид спорту, він почав з розробки і виготовлення власних моделей луків і стріл на львівській лижній експериментальній фабриці “Динамо” за підтримкою її директора Гарячего М.І.. Вже до кінця 1957 року було розроблено і виготовлене декілька принципово нових конструкцій луків. Але особливо вдалою, була конструкція лука (авторське посвідчення № 125167 від 18 вересня 1959 р.), у якій середня частина (рукоятка) виготовлялася способом лиття з метала силумін. Плечі цього лука були клеєні, дерев’яні , вигнутої форми. Наскільки в ті роки це було вдале і просте рішення можна судити тільки зараз. Використання силуміну давало можливість виготовляти лук відразу зі зручною ортопедичною рукояткою, а її конструкція дозволяла стаціонарно встановлювати пересувний приціл. Такий приціл давав можливість вносити виправлення, як у горизонтальної, так і у вертикальної площинах. При необхідності, у цього лука можна було легко робити заміну і підгонку як окремого плеча, так і пари плечей. Використання легкого металу в середній частині лука помітно поліпшило його якісні характеристики, і саме головне – лук вийшов технологічним і дешевим у виготовленні. У короткий термін було виготовлено кілька тисяч таких луків. Разом з комплектом з чотирьох стріл він коштував 12 карбованців 50 копійок і був легко доступний для покупки в магазинах спорттоварів у всьому Радянському Союзі. Цей лук дуже швидко і просто вирішив проблему виготовлення вітчизняної матеріальної частини для масового лучного спорту. Першими лучниками стали тренери і спортсмени кульової стрільби при львівському спортивному клубі ДТСААФ. Трохи пізніше була відкрита студентська секція стрільби з лука при СК львівського політехнічного інституту.
Наступним кроком по популяризації стрільби з лука стало створення в 1960 році з ініціативи М.О.Калініченко при Львівському державному інституті фізичної культури вечірньої школи тренерів для всіх бажаючих опанувати основами тренерської майстерності з різних міст Радянського Союзу. Зараз вже можна сказати, що в ті роки цю школу закінчили багато майбутніх заслужених тренерів республік. А в 1964 році у Львівському державному інституті фізичної культури з ініціативи, знову ж, М.О.Калініченко було відкрите перше в СРСР відділення, що готувало тренерські кадри з вищою освітою зі стрільби з лука. Знаменним і важливим для становлення стрільби з лука був той факт, що у Львові відбувався вдалий симбіоз між теорією і практикою стрільби з лука. Характерним для тих років був пошук і аналіз сучасної методичної літератури зі стрільби з лука. Причому, у першу чергу робилися спроби зробити переклад і критичний аналіз спеціальної літератури саме з тих країн, спортсмени яких займали ведучі місця на Чемпіонатах Світу. В ті роки світовими фаворитами вважалися лучники і тренери Чехословаччини, Польщі, Фінляндії і США [3,4,5,6]. Доцільно підкреслити той факт, що львівські тренери далеко не всі постулати своїх закордонних колег відразу брали на віру, і сліпо наслідували ім. І тільки те, що проходило творче осмислення і перевірку практикою, пізніше бралося на озброєння львівськими тренерами. Якщо говорити про методичні основи стрільби з лука тих років, то варто згадати ще один мало кому відомий факт. Коли М.О.Калініченко активно зайнявся популяризацією стрільби з лука, то йому повідомили, що у Львові в 1931 році було проведено перший Чемпіонат Світу зі стрільби з лука, і в тому ж році у Львові була створена всесвітня федерація стрільби з лука (ФІТА). Цей факт говорив про те, що ще до початку другої світової війни Львів вже вважався одним з відомих лучних центрів Європи і Світу. М.О.Калініченко також повідомили, що у львівського всесвітньо-відомого українського художника Івана Труш було два сини Роман і Мирон, які активно займалися спортом. Мирон у 1937 році в Парижі був чемпіоном світу в складі польської національної команди по стрільбі з лука, а його брат Роман був також відомим лучником і перемагав на багатьох великих турнірах зі стрільби з лука. Микола Калініченко розшукав Романа Труш і залучив його до активного співробітництва в розвитку стрільби з лука. Час показав, що це принесло велику користь становленню “львівської лучної школи”, тому що дало можливість використати накопичений у тридцятих роках багатий методичний і практичний досвід Романа Івановича Труша. Пізніше їх довгі роки зв’язувала щира дружба і взаємна повага, а сам Роман Іванович, що багато років працював в спорті практично на громадських засадах, підготував цілу плеяду Чемпіонів СРСР, двох Чемпіонок Світу по стрільбі з лука й одержав почесне звання “Заслужений тренер УРСР”. В ті роки в місті Борислав, що знаходиться у львівській області, тренером зі стрільбі з лука працював фанатично відданий новому виду спорту Тарас Йосипович Бандера. Це був один з відомих тренерів львівської області, його учні ставали рекордсменами СРСР, Європи і Світу, а його вихованець Любомир Стрільбицкий був призером Чемпіонату Європи і згодом сам став заслуженим тренером УРСР. Такі високі успіхи Тараса Йосиповича пояснюються глибокими теоретичними і практичними знаннями які він отримав під час навчання на військовому факультеті при Ленінградському інституті фізичної культури ім. Лесгафта.
На швидке становлення стрільби з лука у Львові вплинула ще одна соціально-економічна подія, яка відбулася в країні наприкінці п’ятидесятих років. В ті роки в Радянській Армії було проведено масове скорочення, і звільнення в запас величезної кількості військовослужбовців. Тисячі здорових, дисциплінованих і добре навчених чоловіків, що були офіцерами виявилися поза долі. Невелика група таких “пенсіонерів”, яких залучив до організації і проведення змагань Микола Олександрович Калініченко, на довгі роки стала основою суддівського апарата Федерації стрільби з лука СРСР при проведенні змагань по стрільбі з лука різного масштабу. Найбільш активними в ті роки суддями були: М.І.Коробкин, О.Лебедєв, К.Миколаїв, Д.Реутов, В.Е.Чепурный, В.Э.Аронсон. Значення створення чіткої системи організації і проведення змагань важко переоцінити, тому що змагання є однією з основних системоутворюючих великого спорту. Злагодженість роботи цієї системи залежить від декількох факторів: наявність чітких правил змагань, чіткість складених положень про змагання, розроблена класифікація розрядних нормативів, система ієрархії, підготовки і перепідготовки суддів, наявність збалансованих календарів змагань із прив’язкою їх до головних “стартів” сезону. Потрібно сказати, що все це тоді було присутнє, неухильно удосконалювалося і впроваджувалося в життя.
Удосконалювання організації і методики підготовки лучників відбувалося з постійним розвитком матеріально-технічної бази лучного спорту. Після повернення з відрядження в 1961 році з Чехословаччини М.О.Калініченко привіз у Львів технологію виготовлення склопластикових луків. Можна зауважити, що в ті роки це було революційне переозброєння лучного спорту усього світу. Свій перший склопластиковий лук, що виготовив у Львові, М.О. Калініченко, він назвав “Сокіл”. Пізніше ціла плеяда львівських конструкторів луків копітко працювала над розробкою принципово нових моделей склопластикових луків. В ті роки це виглядало, як змагання зі здоровою конкуренцією і бажанням виготовити більш досконалу конструкцію лука. Серед найбільш відомих у ті роки зброярів-конструкторів були: Г.А.Гордиенко, В.Р.Коман, Ю.М.Когут, І.І.Крук, І.В.Хвалеба. Склопластикові луки різної конструкції в ті роки в масовому порядку виготовлялися на військовій оптико-механічній майстерні, на львівському меблевому комбінаті, на львівській експериментальній фабриці “Динамо”, на львівському арматурному заводі. Крім луків у масових кількостях виготовлялися і стріли з легких алюмінієвих сплавів. Виробництво склопластикових луків у Львові насичувало тоді все зростаючі потреби спорту високих досягнень країни. І дотепер, по спливу десятків років багато з виготовлених тоді луків продовжують “служити” вірою і правдою і спортсмени продовжують, стріляючи з них показувати досить високі результати.
Ефективний розвиток будь-якої області знань і практичної діяльності передбачає наявність визначених організаційних передумов. Аналіз показує, що в ті роки такі передумови мали місце і впроваджувалися досить планомірно. Поступово стрільба з лука почала культивуватися практично у всіх спортивних суспільствах, що мали представництво у Львові: “Авангард”, “Буревісник”, “Динамо”, “Колос”, “Спартак”, СКА, “Локомотив”, “Трудові резерви”. Непогано було із спеціальними, добре обладнаними стрільбищами для занять у літню пору року і трохи гірше було з місцями для занять у зимовий період часу. Але більшість львівських секцій мали нормальні умови для проведення цілорічної учбово-тренувальної роботи. Були відкриті відділення ДЮСШ і СДЮСШ при багатьох обласних радах ДСО. Була розроблена струнка система чергування відомчих і регіональних змагань, система проведення змагань для різних вікових категорій з урахуванням особливостей олімпійського циклу і т.д..
Але основною областю, у якій відбувалося становлення львівської “школи стрільби з лука”, було формування поглядів на оптимальні параметри техніки лучника, на методи тренування, на методику початкового навчання і т.д., тому що саме теорія і методика спортивного тренування є стрижневою частиною підготовки спортсменів високого класу. Тренери львівської області у своїй роботі багато експериментували. Часто практикувалося проведення семінарів і науково-методичних конференцій, до роботи яких залучалися практикуючі тренери і провідні вчені львівської області. Після гарячих суперечок опоненти зверталися до вивчення фундаментальних робіт фізіологів, біомеханіків, психологів. Наслідком цього було те, що після повторного огляду своїх переконань, що з’явилися на основі практичної роботи, багато львівських тренерів розробляли свої оригінальні інструментальні методики досліджень і на підставі проведених з ними досліджень, змінювали свої погляди або, навпаки, доводили свою правоту. Поступово виділялася група ведучих теоретиків в області стрільби з лука. До числа таких можна віднести: М.О.Калініченко, М.К.Хускивадзе, В.В.Сидорук, Г.А.Гордиенко і В.Г.Рєзников. Саме зусиллями останніх час від часу видавалися науково-методичні рекомендації і розробки у формі тез, статей і плакатів. Зусиллями львівських фахівців були теоретично обґрунтовані, експериментально перевірені і впроваджені в практику багато важливих для теорії стрільби з лука положень, що сприймалися, у той час як принципово нові і революційні. Можна назвати деякі з них. Так, були переглянуті погляди на роботу руки яка утримує лук в момент випуску тятиви, були переглянуті погляди на оптимальні способи реалізації випуску тятиви. Дуже важливим для теорії стрільби з лука було обґрунтування львівськими фахівцями явища і причин порушення координаційної структури рухової навички лучника. Крім того, ними були розроблені діючі педагогічні способи боротьби і профілактики з цим небажаним явищем у стрільбі з лука. Пізніше, на основі заглибленого вивчення піднятих тоді проблем, львівськими вченими були захищені дисертації ступеня “кандидат наук”: Б.І.Струк, А.Я.Стьопіна, Л.Л.Десятнікова, Т.В.Байдиченко, О.М.Калиніченко, Б.А.Виноградський. Велику і позитивну роль у зростанні результативності лучників зіграло створення комплексної наукової групи (КНГ) яка працювала з національною командою країни. В різні роки роботу цієї групи очолювали такі львівські вчені, як доцент М.О.Калініченко, професор М.А.Джафаров і професор Г.Б.Сафронова. Показово, що як визнання лідерства в стрільбі з лука, до роботи в КНГ найчастіше залучалися львівські лікарі і фізіологи, зусиллями яких, у короткий термін були проаналізовані й обґрунтовані фізіологічні основи підготовки лучників. Позитивним у роботі названої КНГ було те, що її працівники працювали в тісному контакті з практикуючими тренерами і акцентували свої дослідження на питаннях актуальних саме для підвищення результативності. У роботі КНГ відбувалося об’єднання знань і досвіду фахівців-практиків з фундаментальними знаннями в області спортивної фізіології і біомеханіки. Це допомагала інтенсивно розробляти теоретико-методичні аспекти підготовки лучників. Фактом того, що “львівську школу” визнавали можна вважати і те, що її представнику М.О.Калініченко неодноразово доручали складати програми зі стрільби з лука для колективів фізкультури, ДЮСШ, шкіл олімпійського резерву і ШВСМ. Ці програми містили не тільки нормативні вимоги, але і були методичними посібниками по техніці, тактиці, методиці навчання і тренування по роках навчання від починаючого лучника до майстра спорту міжнародного класу. Тим самим раціональні погляду на техніку і методи підготовки лучників закладалися і тиражувалися у всіх ДЮСШ СРСР.
Під поняттям “гарна спортивна школа”, іноді, ще мають на увазі планомірну, без зайвої поспішності і без “натаскування”, ґрунтовну закладку підвалин майбутніх, стабільних успіхів спортсменів високого класу. Звичайно, це досягається шляхом кропіткої “постановки раціональної техніки” спортсмена починаючи з перших занять. Потрібно відзначити, що і це значення завжди враховувалося і ставилося львівськими тренерами на одне з перших місць.
“Школа” як явище ніколи не стоїть на одному місці, вона постійно знаходиться в русі, видозмінюється й удосконалюється. Так як вона не може миттєво з’явитися, так само вона не може швидко зникнути. У зв’язку з тим, що явище “школа” є збірним явищем, залежним від рівня теорії і практики конкретного спорту, основними її носіями продовжують залишатися процвітаючі тренери що сповідають і продовжують погляди і принципи роботи, закладені їхніми старшими колегами, а також їхні кращі учні, технічні дії яких стають еталонними і тиражуються. Частій всього носіями та продовжувачами “школи” бувають персональні учні засновників “школи”. До речі, можна навіть говорити про визначений період достатній для того, щоб молодий тренер, працюючи пліч-о-пліч зі своїм старшим колегою, міг опанувати технологічними методами і прийомами роботи представників “школи” – це приблизно 5-6 років. Носіями “школи” є також усі методичні розробки, матеріальні і технічні засоби, розроблені її представниками. Чим в більшій мірі “школа” як явище, випередила у своїх теоретичних і практичних поглядах своїх колег що сповідають інші погляди, і чим більшим є число її послідовників, тим легше прогнозувати майбутність цієї “школи”. Позитивним для явища “школа” є те, що вона найчастіше є останнім оплотом, успіхів в області спорту при всіх можливих соціальних і економічних катаклізмах у системах індустрії спорту країни. Там, де збереглася “школа” як явище, завжди залишається надія на швидку регенерацію того чи іншого виду спорту.
Для того щоб “школа” не втрачала своєї значимості, необхідні зусилля по вивченню і збільшенню її принципових досягнень. Досягнення “школи” є національним надбанням. Щоб це надбання не пропадало і не зменшувалося у своїй значимості, необхідні зусилля по його збереженню і заощадженню. Практично це може виглядати як епізодичне залучення кращих тренерів країни до проведення лекцій, практичних занять і керівництву тренерською практикою зі студентами інститутів і училищ фізичної культури. Це може бути у формі державного замовлення на написання методичних розробок Заслуженими тренерами України на актуальні для конкретного виду спорту теми. Це також може бути у формі проведення відкритих методико-практичних семінарів із залученням кращих представників “школи”, або запрошення відомих тренерів до організації і роботи науково-практичних конференцій і т.д.. При проведенні перерахованих заходів варто враховувати ту особливість, що кращі тренери в різних видах спорту є кустарями в позитивному значенні цього слова. І не завжди кращі тренери, по різних причинах, мають бажання і готові пускати сторонніх на свої алхімічні кухні. Тут необхідно виявляти тактовність, враховувати необхідність створення мотивації цих тренерів йти на передачу свого практичного досвіду молодим колегам. У будь-якому випадку, потрібно щоб прірва, яка намітилася між теорією і практикою національного спорту не збільшувалася. Необхідно розробляти діючі засоби і методи їхнього симбіозу і взаємодоповнення. Закінчення студентом вищого навчального закладу визначеної спеціалізації не завжди є показником того, що молодий фахівець цілком готовий до практичної роботи. Добре було б давати можливість молодим тренерам проходити своєрідний екстернат на манер медичної освіти, щоб опанувувати основами практичної роботи під керівництвом кращих представників “школи” або “шкіл” на протязі додаткового терміна після закінчення основної освіти. Короткочасна тренерська практика яка має місце, не є достатньою.
Глобальні успіхи представників тієї чи іншої спортивної “школи” істотно впливають на стан і перспективи розвитку теорії конкретного виду спорту. Можна стверджувати, що вплив деяких передових “шкіл” часто позитивно позначається і на загальну, глобальну теорію спорту. Там де була сильна спортивна практика, там найчастіше виникали і відомі “теоретичні школи” чи напрямки теорії спорту. Прикладом можуть бути факти, коли кращі представники “практичної школи” у тому чи іншому виді спорту пізніше зосереджували свої зусилля на теоретичних розробках і на довгі роки ставали лідерами вже теорії спорту або видів спорту які вони представляли: В.М.Дячків, М.Г.Азолін, О.М.Воробйов, А.Бондарчук і т.д.. Перефразуючи слова з карело-фінського епосу “Калеван”, можна сказати: “Практика й теорія подібні луку з міцною тятивою, хоч вона її і перевіряє ще раз на міцність, але вона йому слухняна. Порізно – обоє нікому не потрібні”.

Літературні джерела:
1. Советский энциклопедический словарь / Под. ред. А.М. Прохорова. – М.: Советская энциклопедия, 1988. – С. 1523.
2. Юрьев А.А. Спортивная стрельба из винтовки. – М.: Физкультура и спорт, 1957. – 456 с.
3. Henderson Al. Understanding Winning Archery. – National Archery Assoc. California, 1957,-56 p.
4. Marian Twardowski Trening Lucznika. – Warszawa: Sport i turystyka, 1957, – 160 p.
5. Frantisek Hadas, Jiri Vyskocil – Praha: Statni telovychovne nakladatelstvi, 1955, – 186 p.
6. Witt Jack Sore fingers are a result of a mistake Archery // Arhery Wold, USA, 1968,January, P. 18-19.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *